Обжинки поезії

Я ще тоді не була поетесою

Обтесую рими, вірші причесую,

Витираю інколи сльози непрохані.

Я ще тоді не була поетесою.

Я просто писала вірші закохані.

Я просто писала собі, як писалося,

І сама вже з того не дивувалася,

Та й всі вже до того якось звикли.

Я кинула долі свій гордий виклик.

Чи долі, чи, може, сама собі.

Я гартувалася в боротьбі,

Відточувала своє перо

І вчилася людям робити добро.

І сама від людей зазнала прикрощів,

І добра, і зла, і тупої байдужості.

Бракувало мені, напевно, мужності,

Та я ніколи не вдавалась до хитрощів.

Інколи друзям ті вірші читала,

Подумки книжку свою гортала,

Та про те вголос боялася мріяти.

Нікому було ті мрії розвіяти.

Аж коли в коси лягла сивина,

Вийшла книжка. І не одна.

 

Ніщо не повертається назад

Мій світ казок, поезії і прози.

Ну, проза це вже потім, поза тим.

Весна і літо, осінь і морози –

Так рік за роком тане, наче дим.

Не зупинити ані повернути –

Ніщо не повертається назад.

Хоч розумом це важко осягнути.

Та жоден зорепад і листопад,

Ані сльоза, ані палке кохання

Ніколи не повториться в житті.

Зоря вечірня і зірниця рання –

Вони, неначе ті – і вже не ті.

Якби могла те молодість збагнути.

Ні, мабуть, що не треба. Хай вже так.

Однак років назад не повернути.

Такий закон, такий життєвий знак.

Нехай любов не хмариться дочасно,

Нехай собі радіє і цвіте.

В природі все придумано прекрасно.

То просто ми не ті і все не те.

 

Від свят у будні

Повертаюсь від свят у будні,

Розтривожена і приколисана.

Кажуть, в мене в руках майбутнє.

То не правда, нам доля написана.

І не снилося й не гадалося,

Що колись я тебе зустріну.

Видно, доля моя здогадалася:

Хтось потрібен мені до загину.

Повертаюсь від свят у будні,

Розтривожена й наполохана.

Кажуть, в мене в руках майбутнє.

То від чого сльоза непрохана?

Та майбутнє мене не тішить,

Наша зустріч з тобою не гріє.

Бо на серці у мене інший –

Моя нездійсненна мрія.

 

Повертаюсь від свят у будні.

Долі дякувати нема за що.

У мене в руках майбутнє,

Може гірше, а може краще.

Не передбачиш зарання,

Хто захистить від напасти.

Дав би Бог крихту кохання,

Щоб в самоті не пропасти.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 + 12 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.