Коли ти будеш на межі

Допоки ще лежить зима

Снігами білими у полі,

Ми молимось за свої долі

Богам, котрих давно нема.

Схиляєм голови дарма

До п’єдесталів рукотворних,

Шукаєм ідолів потворних,

Щоб їм молитись крадькома.

Не та молитва на устах,

Не ті в нас помисли безгрішні.

Благословенні і невтішні

Чомусь забули про Христа.

Христос розп’яти дав себе,

Терпів за нас страшну покуту.

То як міг світ його забути?

Світ без Ісуса пропаде.

А де ж ти брав, Ісусе, сил?

Тобі нестерпно так боліло,

Бо мав людське безгрішне тіло

І був єдиний Божий син.

Знялись у небо голуби –

Предвісники Святого Духа.

Ти їхні голоси послухай

І світ цей білий возлюби.

І ближньому допоможи,

Виконуй заповіді Божі,

То може хтось тобі поможе,

Коли ти будеш на межі.

 

Для чого привели тебе на світ

Коли тобі не жаль Ісусових страждань,

Коли не крає душу плач Марії,

Не стій і не проси собі надбань –

Ніщо вже твою душу не зігріє.

Душа холодна. Порожньо у ній.

Нема у ній любові ні краплини.

А сереце – просто камінець німий,

У ньому добра думка не спочине.

Таких, як ти, не точить біль чужий,

Байдужа доля рідного народу.

Однаково, чи жив ти, чи не жив.

Такі, як ти, не гинуть за свободу.

Ти проживеш, можливо, й сотню літ.

Те, що надбав, так шкода залишати.

Не знали того батько ані мати,

Для чого привели тебе  на світ…

 

Ми збудуємо дім

І знову Україну розпинають,

І знов ніде їй захисту нема.

Ті недолугі, ті про себе дбають,

А ті не можуть жити без ярма.

Вже звикли в рабстві голови хилити,

І незалежність не потрібна їм.

Хоча б підпанкам якось догодити,

Як не чужим, то на крайняк своїм.

Моя земля – для ворогів спокуса.

Хотів би кожен мати за свою.

Нащадки тих, що розп’яли Ісуса,

І перед ними я тепер стою.

Якщо не я, то хтось із моїх рідних.

Я добре чую перестук сердець.

Невже між нами не знайдеться гідних,

Щоб вийти з лютим ворогом на герц?

 

Татарська навала,

Шляхетська сваволя…

А де ж наша слава?

А де ж наша воля?

А де Наливайко?

А де Остряниця?

Таке і не сниться.

Нікому не сниться.

Ні дітям, ні внукам,

Ні сивому діду.

Пропала наука –

Не стало і сліду.

І слава пропала.

Самі відголоски.

Історія носить

Чужинські обноски.

Та плаче, та б’ється,

Знімаючи порох.

А ворог сміється,

Одвічний наш ворог.

 

Наливайка нема.

Сподіватись дарма,

Що хтось визволить нас із ярма.

Воля в наших серцях,

Воля в наших руках.

Мій народ й досі ще в козаках.

Ми збудуємо дім.

Буде затишно  в нім.

І знайдеться тут місце усім.

А з мечем хто прийде,

Від меча пропаде,

І не лишиться сліду ніде.

 

Боже, дай ще раз мені родитись

Господи, в тобі велика сила,

Все в твоїх безтрепетних руках.

Хай не заросте моя могила,

Хай до неї хтось торує шлях.

Хай душа очиститься від скверни

І прийме покуту за гріхи.

Кожному на добре хай поверне

Вже віднині і на всі віки.

Боже, дай ще раз мені родитись,

Тут-таки у рідному краю,

У воді Дніпровій охреститись

І хвалу воздати солов’ю.

Щиро Україні прислужитись

І зробити те, чого не встиг,

Правнуків навчити в світі жити,

Щоб не було соромно за них.

Ангели хай стануть на сторожі

Всіх дітей беззахисних малих.

Вірю я, що правда переможе

Й сил додасть для подвигів нових.