Моя зоря спогади

Після презентації «Солоспіву», після високої оцінки, яку дістала моя творчість, а зокрема рукопис книжки «Стежка від воріт», я ходила натхенна і окрилена, хоча й не знала, що тепер маю робити з тією своєю «Стежкою». А Микола Мушинка знав. Я не відаю, яким чином шукав він спонсорів для тієї книжки, але шукав і знаходив їх: Пряшів, Монреаль, Едмонтон… І професор Роман Гром’як з Тернополя… Читав лекції у Кракові і зароблені кошти віддав на цю книжку… Таке людське ставлення  – це найвище мірило і визнання. І я цінувала цей високий порив незнайомих мені людей і була сповнена великої вдячності до всіх тих на загал не багатих людей, що стали моїми спонсорами, а надто до академіка Миколи Мишинки, що попри свої проблеми зайнявся і моїми. До роботи над книжкою Микола Мушинка залучив і дружину свою Магду, і свого сина. Другий його син поповнив число спонсорів.

Я відчувала легенький доторк пера пана Миколи, дбайливий, ледь відчутний, але дуже суттєвий. Ніхто не втручався у мої задуми, в мою творчість. Книжка виходила такою, якою я її задумала.

І народився вірш, присвячений Миколі Мушинці… Якщо й не дуже художньо довершений, то зате теплий і щирий.

 

Миколі Мушинці (з вдячністю і щирим захопленням)

 

Без теми говорили і по темі.

Я відчиняла прискринки душі.

Вусатий і статечний академік

Сидів у мене в хаті, як в коші.

Козацькі вуса, наче лід омана,

Та він, здається, про літа й забув…

Зійшов би він за пана отамана,

Якби вже академіком не був.

Мені здавалось: він умів косити

І випрягти й стриножити коней…

І якось я не сміла попросити,

Щоб розповів про жінку і дітей.

А в нього, виявляється, й онуки…

І світле незахмарене чоло.

Такі не йдуть у найми до науки,

Таким її творити божество.

Він переймався радістю і болем,

Немов проблем у нього не було.

Я щиро вдячна панові Миколі,

Що взяв мене, мізерну, під крило.

Натхненна і окрилена, читала

Якісь-то вірші… Чи ймовірно це?

Я щойно поетесою ставала,

Пашіло, мов у дівчинки, лице.

І підійшла, й під вікна стала осінь,

І десь лелека мерзнув без чобіт,

І я мала по стежці бігла боса,

По стежці, що від батьківських воріт.

 

А тепер ось прийшов лист. Лист від пана Миколи. І я чекала, щоб хтось нарешті з’явився, аби його прочитати. А ще чекала, щоб повернувся Лайош. Бо яке то читання без Лайоша? Бо Лайош, певно, переймався всім, що стосувалося моїх книжок, ще більше, ніж я.

 

«Пряшів, 5.09.1999р.

Дорогий пане Лайошу і пані Тетяно!

Після розмови  з вами я негайно написав листа Тернопільській держадміністрації, копію якого вам надсилаю. Такого ж листа я написав і Роману Лубківському у Львів, запропонувавши провести презентацію у Львові 2-го листопада. Подзвоніть йому і домовтеся. Я постараюся привезти із собою якнайбільшу кількість примірників, хоч можу мати труднощі на кордоні заради мита. Післязавтра наш син Олесь повернеться з Канади і зараз же запустить «Стежку» до друку. Пару примірників я б хотів узяти із собою в Канаду, куди полечу 7-го жовтня. Зверніться у цій справі до Григорія Шумейка, спілки письменників та інших організацій. На презентації «фуршет» не обов’язковий. Без нього можна обійтися. В жодному разі він не сміє бути за ваші кошти. Головне, щоб були люди, які люблять справжнє мистецтво, і засоби масової інформації – телебачення, радіо та преса. До зустрічі! Долучаю й копію листа, висланого у Білозірську сільраду. З нею теж зв’яжіться. М. Мушинка.»

 

«Важке життя в роки війни, але й післявоєнні негаразди, календарні звичаї, менталітет людей, репресії, арешти, роботу, розваги, вечорниці, одним словом – сільський побут. Цінність книги полягає в тому, що все це подано «очима» сліпої дівчини, Богом наділеної поетичною душею. Її спогади – поезія у прозі, глибоко правдиві і щирі. Я є професор університету, академік Національної академії наук України та кавалер Почесного ордена Президента України «за заслуги», автор півсотні книжок і понад тисячі наукових статей. Прорецензував я не одну сотню рукописів, та мушу сказати, що такої щирої й переконливої розповіді я ще не читав. Тому взявся за видання рукопису за власний кошт.

Книжка «Стежка від воріт», ілюстрована фотографіями з Білозірки та зразками її віршів (серед яких на першому місці є вірш «Білозірка»), виде в середині жовтня. Авторка хоче зробити презентацію книжки у вашому селі – у місцевому клубі в неділю 31-го жовтня цього року. Зі Львова приїде авторка, її чоловік Лайош Молнар – сліпий бандурист, друзі, між ними і я . Я гадаю, що це буде достойне вшанування небуденного таланту вашої славної землячки, творчість якої вже зараз становить неабиякий внесок в українську літературу. Будуть і три її сини та онуки.

Я звертаюся до вас з проханням надати нам для цієї благородної справи клуб і подбати, щоб на презентацію прийшло якомога більше білозірчан, для яких книжка написана у першу чергу. Кілька десятків примірників книжки ми привеземо із собою. Учасники презентації зможуть  придбати й інші книжки Тетяни Фролової.

Приблизна програма презентації: відкриття. Мій виступ. «Хрещення книжки». Виступ авторки. Вірші авторки та пісні на її слова. Бесіда з авторкою про її життя і творчість. Спогади старших білозірчан. Деталі можна обговорити з авторкою. Її адреса…

Я вірю, що ви, зв’язавшись із місцевим священиком, вчителями, працівниками культурних та громадських організацій, докладете всіх зусиль, аби презентація книжки Тетяни Фролової «Стежка від воріт» стала справженім святом для білозірчан, за що вам заздалегідь дякую і тішуся на зустріч.

З привітом академік Микола Мушинка, доктор філологічних наук.»

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − ten =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.