А поетеси ходять в ореолі,
Самі собі видумують сюжети,
Не коряться своїй примхливій долі.
От якби з ними ще були поети.
Про поетес не прийнято зітхати.
Була чи не була – не в тому справа.
Можливо, їх і можна покохати,
Та на заваді оплески і слава.
Якщо мене,
Слава обмине,
І оплесків не так уже й багато,
Шаную всіх
Я читачів своїх,
І кожна зустріч – то для мене свято.
А поетеси
І журяться, і мріють.
Чомусь роки
Не мають влади над ними.
Повірте, поетеси не старіють,
Вони живуть й вмирають молодими.
Мені інколи жаль…
Мені інколи жаль, що я сліпа.
Якби я бачила і мала силу,
Я б щоранку трави в лузі косила
І не була б на добро скупа.
Дзвеніла б коса,
Блищала б роса,
Лягали б трави на покіс,
А син би сніданок матері ніс
І гукав би: – Мамо, вам час відпочити.
Навчіть і мене траву косити.
– Рости, мій сину, ще трави твої
Не виросли для покосу.
Ще час твою клепле косу
І ростьохкуються солов’ї.
Мені інколи жаль, що я сліпа.
Якби я бачила, то вміла б жати.
Я б в холодку не любила лежати
І не була б на добро скупа.
Я жала б снопи і в копи б їх клала.
А скільки б втіхи тоді було!
І дивувалося б все село,
Що я такою вправною стала.
А донька несла б мені обід
Й просила б: – Мамо, навчіть мене жати.
Набридло мені в холодку лежати.
– Серп гострий, ще рано тобі, ще не слід…
Косити не вмію і жати не вмію.
І туга бере, і жаль випліта.
Проходять не марно мої літа,
Та не здійснити солодку мрію.
Нема ні коси, ані серпа.
Мені інколи жаль, що я сліпа…
Сон чи…
Ніч така, хоч кухлем зачерпни
І напийся свіжості пахкої.
Цілий світ до серця пригорни.
Цілий світ дрімає в супокої.
В когось сон тривожний та страшний,
В когось – повний млості і любові.
В когось білі, в когось чорні сни,
А у мене й досі кольорові.
Я крізь сон вбираю голоси
І якийсь дурманно-терпкий запах.
Ходить ніч, натрушує роси,
Ходить ніч, мов на пухнастих лапах.
За вікном тихенько дощик крапав,
Шелестів, немов гортав книжки…
Кіт Мурко у сон мій причалапав
Й вклався біля мене в подушки.
Я вже сплю… Чи тільки засинаю…
Щось немовби мариться мені…
Гладжу я кота й сама не знаю,
Сниться він мені чи може ні…
Сходить сон
Сходить сон, як Божа благодать,
Як роса на трави і на квіти.
Сплять в колисках невгамовні діти.
Тихо, світе, тихо, діти сплять.
Сплять і посміхаються у сні.