Півонія цвіте
Коли цвіте півонія,
Чомусь не спиться мені.
Розбіглися мій сон і я,
З’єднавши ночі і дні.
Півонія цвіте –
Росяне диво.
Усе у ній святе,
Усе правдиве.
Півонія цвіте,
Ніжна та пишна.
І я стою така,
Мовби колишня.
З яких віків прийшла до нас
І що наснилося їй?
Чи дарував тебе хоч раз
Юнак коханій своїй?
Не обривайте час
Її цвітіння.
Вона прийшла до нас,
Немов спасіння.
Не ставте ви її
В пишні букети.
Нехай вірші свої
Пишуть поети.
Коли цвіте півонія,
Чиїсь зімліють серця.
І дивна звучить симфонія,
Котра не має кінця.
На пелюстках роса
Ніжно сріблиться.
Комусь така краса
Може насниться
Півонія цвіте.
Її плекати слід,
Як свою мрію.
Нехай вона цвіте.
Краса врятує світ.
І я в те вірю.
Тополиний пух
Тополиний пух,
Наче білий сніг.
Тополиний пух –
Наче біль і сміх.
Він кругом летить,
Аж до несхочу.
Не від радості,
А від розпачу.
Тополиний пух…
В нього тільки мить.
А йому пече,
А йому болить.
Ще хоч хвилечку,
Хоч часиночку.
Впав він дівчині
На хустиночку.
Тополиний жаль,
Наче білий дим.
Для старих печаль,
Радість молодим.
Кожен щось згадав,
Коже щось зберіг.
Тополиний пух –
Наче білий сніг.
Тополиний пух –
Не хурделиться.
Хтось ним тішиться,
А хтось сердиться.
Звідки взявся він?
І з яких доріг?
Тополиний біль,
Тополиний сніг…
Тополиний пух…
Ні, це не зима.
Але дощ пройшов –
І його нема.
Тополиний пух
Вітерець несе.
Але дощ пройшов –
І скінчилось все.
Росте барвінок до весілля
Вже літо п’є із річки воду,
Спекотно дихають поля,
І задивилася на вроду
В озера-дзеркала земля.
І заклопотаний лелека
Лелеченятам щось казав.
І радість, тиха і далека,
Цвіла медункою між трав.
І так розлого диха вітер,
Сміється сонце в небесах,
І доспівають вже на вітах
Солодкі яблука в садах.