Та ніхто не хоче зрадливого.
Щоб бути морозом,
Треба мати розум.
Як тебе лякають
Трави зелені,
Йди собі на північ
Пасти оленів.
А порозумнішаєш – приходь.
Та роман з весною не заводь.
Від квітня
Так хочеться весни,
А тут зима лютує.
Так хочеться тепла,
А тут від зради тінь.
Не знаємо й самі,
Що доля нам готує.
Шепочу я комусь:
«Люби і не покинь».
Довкола ще сніги,
Ще так не скоро квіти,
А я чекаю вже,
Коли прийде весна.
Життя подарував
Мені барвистий квітень,
Від того я така
Весняна і ясна.
Від того я така
Співуча і привітна,
І любляча така,
Що й серцем не збагну.
І віршувати я
Навчилася від квітня,
А решта все уже
Від мого талану.
Я так люблю весну,
Її бентежний вітер
І птаство, що летить
Із вирію до нас.
Я вірю, що мене
Підтримає мій квітень,
Я вірю, що мені
Вмирати ще не час.
Втіха без зими
Йде весна й не журиться,
Що сніги лежать.
Небо, хоч і хмуриться,
Та хмарки біжать.
Легкі і здивовані,
Дивляться на нас.
Проліски ще сховані,
Та прийде їх час.
Дівчина закохана
Дивиться з вікна.
Серденько сполохане,
Бо ж таки весна.
Вже тендітні проліски
Розтопили сніг
І лягають боязко
Весноньці до ніг.
Несміливе сонечко
Зігріває світ.
Син мій, моя донечка
Доросли до літ.
Вдома не сидиться їм –
До весни скоріш.
Дітям напишу своїм
Я найкращий вірш.
Хай дороги стеляться
Їм у вир життя.
Хай весняно хмеляться
Їхні почуття.
Щоб ніколи плакати
Їм не довелось.
Хай колись згадається
Те, що не збулось.
Перепелом, селезнем,
Мій блакитний птах,
Квітень йде за березнем
По його слідах.
Травень заколисує
Піснею луги.
Вітерець причісує
Річці береги.
Серденько розчулене
Запахом бузку
І «ку-ку» зозулине,
Радісне «ку-ку».