А решта все нічого вже не значить
Моя любов ніколи не заплаче.
Вона занадто гонорова панна.
Я знаю, що була твоя кохана.
А решта все нічого вже не значить.
Десь там колись поплачу наодинці,
Тих сліз моїх ніхто вже не побачить.
Мою любов знеславили ординці.
А решта все нічого вже не значить.
Мені болить, та я терпіти вмію.
Свій біль не понесу на показ людям.
Та я тебе, повір, не розумію:
Чи ти у камені, чи камінь в твоїх грудях.
Ти не кажи нічого на прощання.
Моя любов такого не пробачить.
Ти не вартуєш справжнього кохання.
А решта все нічого вже не значить.
Не полечу за осінню у вирій.
Земля мені такого не пробачить.
Їй поклянусь своїй любові щирій.
А решта все нічого вже не значить.
А коли весілля?
Кучері твої так пахли хмелем.
Смішно: ну до чого тут той хміль?
Був ти безтурботним і веселим,
Ще був мій і вже чомусь не мій…
Соловейко ляскотів шалено.
– Пригорни, бо ранок поспіша.
Не дивився ти чомусь на мене –
Значить, щось приховує душа.
Я спитала: – А коли весілля?
Ти зітхнув: пождемо ще таки.
На городі підростало зілля,
А у скрині мліли рушники.
У вазонках мірт, чека допоки.
– Не спіши, ще трохи підрости.
Збаламутивсь мій дівочий спокій,
Бо не йдуть до мене старости.
Стелить осінь килим на просушку,
Срібне павутиннячко летить…
До своїх дівчат іду за дружку,
А моє весілля не спішить.
Солодка омана
Ти приснився мені сьогодні.
Несподівано так приснивсь.
Наче вигулькнув із безодні,
Ясним місяцем засвітивсь.
Ти прийшов – і нема печалі.
Ти прийшов – і нема жалю.
Ми стояли обоє й мовчали.
Ти тихенько сказав: «Люблю».
А можливо, то вітер повіяв,
У садку шелестіли листки.
Ти прийшов – значить, думав чи мріяв –
І прийшов до мене таки.
Ти був зітканий із туману,
І слова ти казав не ті.
Сон розбудить мою оману,
Найсолодшу оману в житті.
Жаль, що взимку немає зливи
Я живу поза часом і простором.
Не твоя і вже нічия.
Розлучитись з тобою не просто нам,
Та відносить життя течія.
Повз весну проплива і повз літо,
І повз осінь – аж до зими.
Ми ще лагідним сонцем зігріті,
Та вже холод війнув крильми.
Ми тримаємось ще за руки,
Тиха лагідність в наших очах,
Та над нами вже тінь розлуки
Промайнула, неначе птах.
Слів не треба, не треба нізащо
– Будь здоровий! Не забувай!
А можливо, забути краще,
Аби туга не муляла вкрай.
Сумувати за мною не треба,
Бо не наша у тому вина.
Так мабуть захотіло небо,
Щоб була я без тебе, одна.
Хай таланить тобі. Будь щасливий!
А про мене… Краще забудь.
Жаль, що взимку немає зливи,
Аби змити із серця бруд.
Щоб очистити душу від скверни,
Треба хоч би рясного дощу –
І тоді все на добре поверне,
І тоді я тобі все прощу.