А мене кличе море.
Шумить приплив.
Ти щось мені говориш,
Що ти любив.
А ми йдемо з тобою,
Не розплівши рук.
Ти щось мені говориш
Про біль розлук.
Чим більше смутку й горя,
Частіше згадую тоді
Нашу прогулянку до моря,
Коли були ми молоді.
Світила в небі
Зоря моя,
Журився тужно лебідь,
Що я ще нічия.
А наостанок
Танцюємо з тобою танго.
Чому ж так хвильно,
Як обнімаєш ти мене?
Це не кохання.
Чому ж таке сумне прощання?
Чому прощання
Таке сумне?
Як з тобою прощалися ми
І стояли, узявшись за руки,
Чайка дужими била крильми
І кричала про біль розлуки.
Чим більше смутку в мене й горя,
Пригадую частіше я
Нашу прогулянку до моря,
Коли була я нічия.
За лелеками роки у вирій,
Нас відносить життя течія.
Де ти, друже, далекий і щирий?
Бо я знову уже нічия…
Єдиному
Недоспівана пісня,
Недоказана казка…
Все чомусь так змішалось
У моєму житті.
Тільки мамина ніжність,
Тільки мамина ласка
Не втомилась вертатись
В мої сни золоті.
Доспівай мені пісню,
Докажи мені казку –
Хай все стане на місце –
На поличку надій.
Не забудь мою ніжність,
Пригорни мою ласку,
Мій далекий коханий,
А можливо й не мій.
Ну, а зараз… Спокійної ночі.
На добраніч тобі, любий мій.
Хай твої ніжно-лагідні очі
Заховають свій смуток між вій.
Сни насняться тобі веселкові,
Ну, а ти посміхнешся тим снам.
А розмови, всі наші розмови
Ще не раз пригадаються нам.
На добраніч тобі, мій далекий,
Хай насняться тобі гарні сни.
Хай додому вертають лелеки
Із далекої чужини.
Хай в дорозі негода не стріне
І нехай обмине буревій.
На добраніч тобі, мій єдиний,
А можливо, що й зовсім не мій…
Не все лікує час
Я втечу від тебе
Ранньою весною.
Твій тверезий розум
Болю не збагне.
Плаче синє небо,
Плаче дощ за мною.
Час усе лікує –
І те все мине.
Забуду спогади і сльози,
І трепет згасне, мов зоря.
І змиють все життєві грози
І ті листки календаря.
Час все краде, неначе злодій,
А роки втомлено мовчать.
Мені шкода отих мелодій,
Котрі уже не зазвучать.
Ти мене не любиш.
Не любив ніколи.
Вдаване і штучне
Все було у нас.