46

– Ну, тоді на ягоди перейди. А що? Дуже смачно.
– Пхе! Я ж не пташка.
– Ну, тоді навчися ласувати грибами.
– Гриби! Яка гидота!
– Даремно ти так. Якби ти гриби розпробувала, то
тільки їх би і їла.
– Ні. Краще я вже буду полювати на зайців. А якщо
поталанить, то смачненьку курочку чи півника вполюю.
А горіхи, ягоди та гриби їш сама.
– Тоді не ображайся, коли і тебе хтось вполює.
– Це буде не так просто. Я ж хитра.
Засміялася лисичка та й зникла. Ішла Оля додому та
й думала:
«Знову я так і не дізналася, як стати чарівницею.
І дідуся Боровика хлопчики-пустуни заклопотали, і
зайчика лисичка злякала… Не таланить мені».

Коли доходила додому, перестріла її тітка Килина.

– Ну як? -спитала. -Знайшла хоч щось? На юшку
вистачить?
А як побачила повний кошик грибів, то аж руками
сплеснула.

– Ну, дівко, ти, певно, якесь слово знаєш, що гриби
до тебе так і липнуть.
– Ну що Ви! Ніякого слова я не знаю. Просто уважно
треба їх збирати – от і все.
Про Лісовичка-Боровичка тітці казати не хотіла.
Сміятися буде. Дорослим про такі речі краще не казати.
Хібащо своїй мамі дівчинка розкаже. Їй можна. Вона,
хоч і здивується, та все ж повірить.

47

Находившись по лісі, спала дівчинка міцно. Вранці
прокинулася і ніяк не могла зрозуміти, що її розбудило.

– А-а, це сорока, – второпала нарешті Оля.
– І чого це вона так голосно скрекоче? І в моє вікно
дивиться. Кажуть, листа треба чекати. Та нам давно
листів ніхто не пише.
Зіскочила з ліжка, відчинила вікно та й запитала:

– Сороко, сороко, чого так голосно скрекочеш? Що
мені сказати хочеш?
А сорока їй :

– Прислав мене Лісовик-Боровик, аби я розказала
тобі, що треба зробити, щоб стати чарівницею.
– Ой, сороко, кажи швидше. Це ж так цікаво.
– Найперше треба виростити Квітку-Семицвітку.
– А що це за квітка така? Я про таку й не чула.
– На одному стеблі має зацвісти аж сім квіток. Ціле
суцвіття. Кожна квітка іншого кольору. Сім кольорів
веселки. Але треба пильнувати, щоб тут квітку не вкрали.
За нею полюють всі злі чаклуни. Видимі і невидимі.
– А де ж ту квітку взяти? З чого її виростити?
– А я ось тобі насінину принесла. Лісовик-Боровик
передав. На, тримай. Не загуби.
– Не загублю.
– Та це ще не все. Ще треба сім раз добро зробити.
– Ну, це можна. Навіть не сім раз, а більше.
– А ще треба перемогти сім вітрів.
– Сім вітрів? А де ж їх шукати?
– Тим не журися. Вони самі тебе знайдуть.
Та й полетіла сорока, бо до Олиної кімнати увійшла мама.