– Що це? – здивувалася мама.

–
Це, мамо, на щастя. Це підкова маленького коника Гривастика. Мені її принц подарував.

– Який принц? – все більше непокоїлася мама.

–
Принц з казкової країни. Він ще малий, хлопчисько зовсім. А ще той принц любить футбол. Він казав, що, коли виросте, коли ми обоє ви­ростимо, він приїде за мною на баскому коні.

– Ну, будемо сподіватися, що це буде не дуже скоро, – посміхнулася мама.

–
Звичайно. А ж тоді, коли ми станемо дорослими. А ще, мамо, там живе Голуба Фея.

–
Про всяких фей я трохи щось чула, але про Голубу Фею чую вперше.

–
А ось! Ось! Це її волосинка! Вся голуба!
Мама уважно розглядала феїну волосинку, не перестаючи дивуватися.

–
Так… це справді волосинка. І голуба. Щось у твоєму сні, Олю, є таке, що мене лякає. Я навіть не знаю, що думати. Мені якось тривожно, донечко. Я розумію, що все це твої вигадки, сон, казка. Але звідки тоді ця квітка, підкова і ця голуба волосина? Я того не можу пояснити, і тому це мене непокоїть.

–
Не треба переживати, мамо. Вони всі дуже хороші.

–
Хто це – вони?

–
Ну… Голуба Фея, коник Гривастик, маленький принц, принцеса Дарина. А ще там була Попелюшка і Кіт у чоботях. Я того Кота на руках тримала. Він такий поважний, але дуже лагідний.

–
Ну, годі. Досить з мене. А то мені вже у голові паморочиться. Ходімо снідати.

Минав час. Мама постаралася якнайскорше забути про мандри доньки у сні. Дорослі часом думають, що, коли про щось забути, то те «щось» зник­не. А воно ж не так. Та дорослі того не знають. Час від часу за Олею прибігав Гривастик, і дівчинка мандрувала в країну казок. Але під ранок вона поверталася, і все ставало на свої місця. Оля зрозуміла, що мама їй не вірить, тільки даремно переживає і все доторкається до Олиного лоба: чи не має доня часом гарячки? Оля перестала матері розповідати про свої сни чи мандри насправді. Це була її маленька таємниця. Іноді дівчинка діставала із своєї гарненької коробочки голубу волосинку, дмухала на неї, і тоді з’являлася голуба Фея. Часом з Гривастиком, часом без нього, але завжди була весела і щось цікаве розповідала. Казала, що маленький принц про Олю не забув, що він чекає, коли вони з Олею виростуть, щоб приїхати за нею на баскому коні.
Коли Оля пішла до школи, їхні зустрічі порідшали. Натомлена дівчинка швидко засинала і їй нічого не снилося. Але тоді Олі ставало сумно і нецікаво, і вона знову виймала з коробочки голубу волосинку. Вчителька хвалила дівчинку. Вона добре вчилася і вміла вже читати. А коли мова заходила про казки, то Олині очі аж горіли.