– Так у вас королівство чи царство? Я так і не зрозуміла.
–
Та у нас тут всі казки перемішалися. Є тут і королі, і царі, і безліч всяких принців і принцес. Так що, як хто хоче, так нас і називає.
Тим часом маленький принц нишпорив по своїх кишенях, шукаючи що-небудь, придатне для подарунку.
–
Знайшов! – радісно і несподівано вигукнув хлопчик. – Ось тобі гривастикова золота підкова. Її Гривастик загубив, а я знайшов. У вас, у людей, кажуть, що це на щастя. Будь щаслива, рости і чекай мене.
Оля зі всіма попрощалася і сіла на Гривастика. Прокинулася дівчинка вже досить пізно. Біля неї стояла мама і посміхалася.
–
Щось тобі, доню, сьогодні сон дався. Це на тебе не схоже. Ти у мене рання пташка. Вставай, вмивайся та йди снідати.
–
Ой, мамо, який мені сон снився. Аж не хочеться очей розплющувати.
–
Однак треба.
Дівчинка розплющила очі і посміхнулася. Мама підійшла до стола, а потім спитала:
–
Скажи, Олю, а що це в тебе за квітка така незвичайна? Вона світиться. Де ти її взяла? Звідки вона в тебе? Я її раніше не бачила.
–
Вона… з мого сну. Я була в казковій країні, там цю квітку подарувала мені принцеса Дарина. Така, мамо, гарна принцеса. А ще там живе коник Гривастик і Голуба Фея. І маленький принц.
–
Ну добре, добре. Ти в мене фантазерка. Я це знаю. Скажи, а дракони, змії, баба Яга і ще всякі страховиська там не живуть? – поцікавилася мама.
–
Не знаю. Мабуть, живуть, бо казки ж всякі бувають, але я їх не бачила.
–
Все це тобі наснилося, моя казкова донечко.
–
Але це був дуже гарний сон.
–
Ну добре. Але вже вставай, бо час снідати.
–
Мамо, – раптом занепокоїлася дівчинка, – якщо це був лише сон, то … звідки у мене ця квітка? Бо тоді виходить, що і принцеса Дарина – також сон. А ще…
Дівчинка стала нишпорити скрізь. Вона не знаходила того, чого шукала, і ледве не плакала від жалю.
– Що ти шукаєш, Олю? – стурбовано запитала мама.
–
Знайшла! Знайшла! – радісно загукала дівчинка, знайшовши нарешті під подушечкою маленьку золоту підкову.