XXX
Видумують у Верховній все нові закони, Обривають кому нерви, кому — телефони. Народ плаче, народ стогне, Гне народ коліна…
Незалежна, суверенна, бідна Україна!.. Твою землю плюндрували,
і тепер плюндрують, Святим іменем Тараса і далі шинкують. Незалежності святкуєм святу роковину!.. Важко стало заробити вже й на домовину!.. Тільки й того, що голосять З усієї сили, Які вони патріоти. Боже ти мій милий! І тебе взяли до спілки, Щоб дурних дурити!..
і не знаєш, що дешевше: Чи вмерти, чи жити. Та вже годі того вірша. Вославим свободу, Що нарешті вибороли рідному народу!.. Де ж ви, хлопці-запорожці, Бо ми вже не знаєм, Чи нас треба визволяти, Чи й так повмираєм.
XXX
Я продираюсь крізь хащі, Крізь чорториї історії, І вперто доскіпуюсь в пращурів: Хто я є?
І відповідь луна мені єдина: Ти перш за все — людина. Я знову історію за сторінки смикаю: Скажи: як людиною стати великою? І вона відповіла, помовчавши трохи: А ти запитай у своєї епохи.
І я повертаюсь до свого часу: До свого цеху, до свого класу, До свого комбайна і до ракети.
І знову гукаю: Історіє, де ти?
І відлуння відповідь гучно повторює: Це ти, людино, твориш історію.
КЛЮЧІ
…І хтось постукав у моє безсоння І запитав: “Чому не спиш вночі? Хіба ж не знаєш, у твоїх долонях Від душ людських і від сердець ключі?” Хто це спитав — мені не відгадати. Кому б оце чужі бентежить сни?
То, може, вишня та, що біля хати Матуся посадила восени.
То, може, вітер недалеко Засушеним листком прошелестів… То, може, був отой сумний лелека, Що відлітать у вирій не схотів. То, може, серце стукнуло в тривозі, Розбуркавши і хвилі, і вітри;
Не стій, мовляв, бездумно на дорозі, А йди, шукай, відшукуй і твори. Лиш сон-утома склеплює повіки Я знову чую ті слова вночі…
Тепер я знаю, скільки мого віку Я чарівні шукатиму ключі.
А СНІГИ БІЛІЛИ
А сніги біліли — не танули, А серця боліли поранені: Чиє — багнетом, чиє пістолетом, А його, дитяче, нестерпним болем. А зірки тремтіли — не падали, А серця боліли — не зрадили, Уста шептали, уста кричали: “Для кожного ката прийде відплата.” їх було четверо, а може, троє…
Він тоді ще гаразд не мів лічити: Був ще малий, та й ніколи вчити… Були в білому, були при зброї…
Щось снилось малій кучерявій голівці?.. Для нього, малого, високі пороги…
Облич їх не бачив — бачив лиш ноги