Тетяна Фролова
ДУША ПТАХА
казки
Львів
Видавництво
«БОНА»
2014
“Душа птаха” – це ще одна книжечка казок для дітей Тетяни Фроловой Це розповіді, які схвилюють не тільки дітей, а й дорослих. Це казки, які спрямовані на виховання добра та любові.
Для дітей середнього шкільного віку.
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Думається мені, що у людини (може не в кожної, але в більшості) поряд з її людською душею живе ще душа птаха. Ви щось хочете мені заперечити? Не поспішайте. Адже майже кожному з вас (з нас) хотілося літати. Адже так? А в своїх снах ви неодмінно літали. І ще будете літати. Політ триває. То озивається в нас душа птаха. Вона кличе нас у піднебесся.
– У нас нема крил, – сумно кажемо їй.
– То й що? – відказує душа птаха. – А хіба не можна літати без крил?
– Не можна, – кажемо ми їй. А вона не вірить.
– А мрії? Хіба ж це не політ?
– Е, мрії – це не те. От якби насправді злетіти.
Душа птаха зітхає і народжує в серці неймовірно солодкий щем. І хоч я вже давно доросла, ба, навіть у похилому віці, а літають переважно в дитинстві та в юності, мені однак хочеться злетіти.
– Куди тобі? – вгамовує мій запал моє натомлене спрацьоване серце.
– Де вже тобі літати? Нехай вже літають молодші та діти.
– Нехай літають, – кажу, зітхаючи. – Я ж їй не заваджаю. Але й мені хочеться.
– Ти вже своє відлітала, – каже натомлене серце. – Краще пиши вже казки. Казки для дітей та онуків, для своїх і для чужих.
– Добре, я писатиму казки! Але літати мені однак хочеться.
І ми сумно-сумно дивимося за журавлями, коли відлітають вони у вирій, радісно зустрічаємо їх повернення з вирію, бо вони на своїх крилах несуть нам весну.
Пишу я свої казки та й думаю про тих, хто буде їх читати. Про вас думаю. І цікаво мені знати, чи й вам хочеться літати, чи й у вас живе ота душа птаха, що наділяє нас дивовижними мріями про політ.
Чимало казок я вже написала. А може й ще напишу. І дуже мені хочеться, щоб і ця моя книжечка, котру я вирішила назвати «Душа птаха», знайшла своє місце у вашій бібліотечці. Щасливого вам польоту. Нехай душа птаха живе у вас завжди. І навіть тоді, коли ви станете дорослими. А коли вам хтось не повірить, то нехай прочитає оцю книжечку, то може тоді полетить. А я щиро позаздрю вам і таки напишу для вас ще якусь книжечку. І скорше за все буде нова книжечка казок. Ті казки живуть у мене десь поряд з душею птаха.
БІЛИЙ ЛЕБІДЬ І СИВА ЗОЗУЛЯ
Жив собі парубок-красень, що звався Іваном. Мати-вдова його виховувала – то був працьовитий, до всякого діла здатний. А що вже чорнявий та гарний – то другого такого не шукай, бо не знайдеш. А що вже дівчата його любили, то спасу від тієї любові хлопцеві не було: і бідні дівчата, і багаті, а надто Настуня – дочка сільської чарівниці, котру позаочі відьмою називали, а Настуню – відьминою донькою. Та вже так та Настуня його любила, що хоч пропадай. А що парубок? Кого він любив? Та либонь, що нікого. А може й сам ще того до ладу не знав, бо дуже молодий був.
– Гей, Іване,- казали йому,- що ж ти всіх дівчат збаламутив? Всі вони за тобою в’януть, на других хлопців і не дивляться.- Парубкам хоч з села тікай.
– Не моя у тім вина,- казав хлопець.- Навмисне я нікого не баламутив. А що позакохувались… То що я їм пораджу?
– Женився б ти на котрійсь чи що. То може б другим дівчатам легше стало. Подивилися б – то й собі заміж повиходили б.
– Рано мені ще женитися. Та й дівчина моя либонь ще не виросла, ще, мабуть, ляльками бавиться. Не виходить на вулицю, тому й не нагледів ще я її.
– Скажи, нехай кидає ті ляльки та й виходить вже на вулицю, а то такого парубка втратити може. Візьме друга – а він і ожениться. А тоді й плакатиме, бо такі парубки раз на сто років родяться дівчатам на горе.
– Кому на горе, а кому може таки й на радість.
– Думаю, що, коли на радість, то вже певно Настуні Пріщиній. Бачили вже, як вона тебе очима пасе.
– То й що! Нехай собі пасе. Це грошей не коштує.
– Ой, хлопче, чує моє серце, що від її рук ти не втечеш. В неї мати чарівниця.
– Овва! Чарівниця! Ще те зілля не виросло, щоб мене ним зчарувати.
– Ой, хлопче, не кажи так. Ти ще не знаєш силу чарів. Ти ще не знаєш, на що здатні чарівниці.
– Не знаю і знати не хочу. Не вірю я в таке. Вигадки все це.