Кортилася торба

1.
ПРО ПАНА, ІВАНА ТА СКРИНЮ ХИТРОЩІВ

Жили собі на світі чоловік та жінка. Бідні були. Жили зі своєї праці, зате в злагоді та
радості. Мали собі хатину, садочок та нивку невеличку. З того і жили. Як кажуть, бідні,
але гідні. Їхня чепурненька хата завжди славилася гостинністю, а найбідніший чоловік
не виходив звідти голодний і без шматка хліба.
Трьох синочків їм Бог послав – теж втіха чимала. Старший і середульший – так собі:
до роботи не дуже, до навчання – ніякі. Зате хотіли добре жити і смачно їсти. Тут у селі їм
таке не світило – то, як повиростали, подалися вони в чужі світи – щастя шукати. А най-
менший син, що Іваном звався, до всього був удатний: і до роботи, і до танців, а вже що
співати любив, то ніхто його переспівати не міг. Та найбільше любив Іван всякі небилиці
розказувати – був до того такий майстер, що другого такого й не знайдеш. А що вже
розумний та хитрий був – то кого-завгодно перехитрує.
– І в кого ти, Іване, такий вдався ? – питали у нього іноді.
– У прапрапрадіда свого. То він у мене великий штукар був.
– А звідки ж ти знаєш про свого прапрапрадіда ? Ми ж його і не пам”ятаємо, хоча й стар-
ші за тебе.
– А мені про нього розповідала жінка внука двоюрідної сестри моєї троюрідної бабусі.
– А щоб ти здоровий був !
– Дякую. Буду .
Жив Іван щасливо зі своїми батьками. Любив їх, беріг їх, але прийшла старість, від
якої, кажуть, ліку нема, та й батьки повмирали. Сумував Іван за ними тяжко. Але що зро-
биш ? Сумуй – не сумуй – а жити якось треба. Та й почав господарювати сам, не забуваю-
чи науки свого батька. Добре йому все йшло. Хоч багатим і не був, але й без хліба не
сидів. А що люди його любили, то й не сказати. Та й він людей любив: тому пораду дасть,
того жартом чи піснею розважить, а часом при життєвих негараздах і хитрість якусь
підкаже.
– Ну вже той Іван ! Хитрощів у нього цілий мішок, – казали про нього, посміхаючись.
От якось приходить до Івана пан та й каже:
– Ти знаєш, Іване, що про тебе люди говорять ?
– Ні, не знаю. А що, пане ?
– Та кажуть, у тебе є мішок хитрощів. Чи це правда ?
– Ні, пане, неправда. Брешуть люди. Я свої хитрощі не в мішку тримаю.
– А в чому ? – аж нахилився до нього пан.
– Е, не скажу. Це таємниця.
– Ну скажи, Іване. Дуже мені кортить знати.
– Не можу. Ще хто почує та й украде. Не можу.
– Ну скажи, Іване, – причепився пан. – Я нікому не розкажу. Хочеш, я дам тобі десять
червінців ?
– Добре. Тільки гроші наперед. Бо я вас знаю.
Дав пан Івану десять червінців, а Іван і каже:
– Добре вже, скажу. Я, пане, свої хитрощі в скрині ховаю.
– А де ж та скриня, Іване ?
– Ага, так я вам і сказав !
– Та скажи, Іване! Ну хочеш, я тобі ще двадцять червінців дам ? Тільки скажи.
Взяв Іван двадцять червінців та й каже:
– А скриня та у садку під грушею закопана.
Воно б може нічого б і не сталося, якби пану не закортіло ті хитрощі вкрасти. Та
Іван той панський задум розгадав. Як тільки пан пішов, Іван поліз на горище, здійняв
старезну скриню, що вже й шашіль її поточив, напхав у неї клоччя та старого шмаття і
закопав у садку під грушею. А пан не просто цікавості ради випитував все у Івана та ще й
йому гроші платив, аби той розказав. Надумав пан викрасти у Івана скриню з хитрощами,

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 4 =