Кортилася торба

8.
Лев виглядав таким нещасним, що Василько не стримався, підійшов до нього і погладив
його розкішну гриву.
– То ходімо зі мною. Я відведу тебе в звіринець чи в цирк. Там тобі буде і тепло, і ситно.
Я тобі вже розповідав. А я влаштуюся там на роботу і буду тебе доглядати. Я буду завжди
з тобою.
– А воля ? Ти забув, що я – вільний, хоч і приручений. Хоча приручений – це вже не зовсім
вільний.
– Я не знаю, чим тобі допомогти. Хотів би допомогти, та не знаю як. У звіринець ти не
хочеш, в Африку теж.
– Перше, ніж ми з тобою розійдемося, я хочу тобі щось подарувати. І лев дістав зі
схованки … шматок ланцюга.
– Що це ? – здивувався хлопець.
– Це залишок того ланцюга, котрим я був прикутий у залізній клітці.
– А хто ж тебе прикував ?
– Люди. Вони зловили мене в африканських джунглях і, закованого, привезли сюди.
Чудом мені вдалося втекти. І тоді я оголосив себе царем. Оцей шматок ланцюга завжди
нагадував мені про те, що треба цінувати понад усе свою волю. На, візьми той ланцюг і
пам”ятай про того, кого ти приручив.
– Мені жаль тебе, – сказав Василько. – Що ж ти тепер робитимеш ?
– Буду добиратися в Африку. Житиму в джунглях, серед своїх.
– Але ж ти там не зможеш бути царем.
– Приручений лев – це вже не цар. Але я не можу проміняти свою волю на теплу і ситу
клітку. Та я завжди пам”ятатиму тебе, бо ти мене приручив. Я простив людям причинене
мені зло і ніколи їм не робитиму кривди. Прощай.
– Стривай, я покажу тобі свого маленького друга. Він був тут зі мною увесь цей час.
Тільки дай мені слово, що ти його не з”їсиш.
– Ні, не з”їм. Не той у мене зараз настрій.
– Мурчику, виходь, – покликав Василько. – Виходь, не бійся.
І на галяву вийшов кіт. Вийшов і відразу чкурнув на дерево. Лев аж засміявся.
– Спритний. Що це за створіння таке ?
– Це – кіт, Мурчик. Він – мій справжній друг. Коти живуть з людьми.
– У клітках ?
– Ні. Вони вільні. Це мій кіт.
– Якщо він твій, то він уже не вільний. Ти приручив його ?
– Ні … – хлопець засміявся, – скорше Мурчик приручив мене.
– Я заздрю твоєму котові. Послухай, малий, тобі не здається, що ти чимось схожий на
мене ? Ми часом з тобою не родичі ?
– Так, родичі, мені колись розповідала про це бабуся.
– Ти приручив цього хлопця ?
– Так він каже.
– Тоді ти за нього несеш відповідальність. Ну, що ж, ідіть вже. І я піду. Буду добиратися в
свою Африку.
– А ти не сумуй, – сказав Василько, – ти повертаєшся додому, а це не так уже й зле.
Навпаки, це навіть дуже добре.
– Певно, що так.
– Щасливої тобі дороги, – сказав Василько.
– Нехай тепер у тебе почнеться нова казка, – додав кіт.

Василько повертався додому. Поруч з ним гордо йшов великий і сильний Мурчик

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − 9 =