Кортилася торба

5.
– Е-е, що миші ! Я вже їх там всіх переловив. А нові ще не завелися. Краще я вже буду з
тобою. Тобі веселіше буде, та й мамі час від часу звістку про тебе принесу. Знаєш, як вона
радіє. А вже що частує мене, то й не питай, бо слинка потече. Але слухай, здається, лев
іде. Ой, я ховаюся. Добре, що в лісі запахів багато: він мене і не почує.
До куреня підходив лев. Рик його якось перемінився: перестав бути таким грізним.
А може це просто Василько вже до нього звик.
– Гей, хлопче, як тебе там, виходь, будеш мене прибирати.
– Ще ж рано. Зараз доснідаю і вийду.
– А що ти там маєш смачне ? Дай і мені шматочок. Я ще й на полювання не ходив. А
вполювати когось-таки треба. Сьогодні у мене гість – мій далекий родич з Африки
приїжджає.
– А в тебе ще й родичі є ?
– Є, є. Так, звичайний собі лев. Не те, що я, – цар. Знаєш, там в Африці левів багато, то не
можуть же всі вони бути царями. Це я тут один такий, і всі мене бояться.
– А це хіба добре, коли бояться ?
– А чому ж зле ? Звісно, що добре.
– Але ж ніхто не любить.
– Так, то правда. Мене не любить ніхто. Всі тільки бояться. А чому ти мене не боїшся ?
– Ну, бо я сміливий, я – козак.
– Жаль, що я не можу бути козаком.
– Ти – цар. А царі козаками не бувають. А скажи, як же твій родич перепливе через море ?
– Не море, хлопче, а океан. О, там стільки води. Ти й уявити собі не можеш.
– А ти звідки знаєш ?
– Бував колись …
І лев тяжко зітхнув.
– То як же твій родич перепливе через той величезний океан ?
– Та … є у нас один знайомий кит-перевізник. Такий собі дивак. Шастає по морях, по
океанах і перевозить, кому куди треба. Справжній тобі корабель. Ну, давай вже, що там
маєш, бо їсти дуже хочеться.
Василько вийшов, несучи декілька здоровенних куснів хліба з маслом і ковбасою. Саме
вчора до мами бігав, трохи харчу приніс.
– Я розумію, це тобі мало, але все-таки хоч трохи.
– Смачно, дуже смачно, жаль, що мало. І чому ви, люди, так мало їсте ? Ти, хлопче, мене
прибереш, а сам хоч і до мами йди на кілька днів. Боюся, щоб мій африканський гість тебе
не з”їв.
„Ага, боїться, щоб не з”їв ! – подумав Василько, – значить, сам їсти мене не збирається. Це
вже добре”.
Коли лев пішов, Василько і каже до котика:
– Слухай-но, Мур, давай заховаємося і послухаємо. Дуже вже мені кортить почути, про що
ті леви говоритимуть.
– А це хіба не небезпечно ? – спитав кіт і зіщулився.
– Та трохи ризику, звичайно, є. Та цікаво ж.
– Ну, то давай.
І вони приховалися поблизу лев”ячої галяви. Щойно вони тільки заховалися – аж тут
почувся рев, що розлігся по всьому лісі.
– Це не нашого лева голос, – прошепотів Василько. А тим часом на галяву вийшов чужий
лев: грива закудлана, весь у реп”яхах і якомусь ломаччі.
– Справжнє страховисько, – промуркотів кіт. – У нас жоден бездомний пес не дозволив би
собі бути таким нечупарою.
– Тихо будь. Хоч би нас не зачув. Бачиш, як мордою водить.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 + 9 =