Кортилася торба

ПРИРУЧЕНИЙ ЛЕВ

Якось я сиділа і плакала від гіркої образи. До менепідійшов кіт і сказав … Так, так, я
не помилилася, зовсім по-людськи сказав:
– Не плач. А хочеш, я тобі впіймаю мишу ?
Я здивовано глянула на кота і перестала плакати.
– Ні, дякую, не треба мишу, – сказала я і пересмикнула плечима, бо страшенно боялася
мишей.
– Ну, хочеш, я дістану тобі крота ? – не вгамовувався кіт.
– І крота не треба. Дякую тобі, котику. Ти – справжній друг.
І я погладила його м”яке хутерце. Кіт замуркотів, вклався біля мене і закрив очі. І, вже
зовсім засинаючи, він промуркотів:
– Не розумію, чому ти не хочеш мишу або крота …
Він вже майже спав, коли мені до голови прийшла думка … і я стала його будити.
– Котику, котику !
– Ну чого тобі ? Чи може все-таки збігати за мишкою ?
– Ні, Мурчику, не треба. Краще знаєш що … тільки не спи. Чуєш ? Якщо вже ти вмієш по-
нашому говорити …
– А що тут дивного ? – перебив мене кіт, – всі коти вміють говорити, просто вони не
хочуть того показувати. Ти собі уявляєш, що було б, якби всі коти раптом заговорили ? Та
їх би просто замучили всякими науковими дослідженнями.
– Добре, котику, добре. Краще скажи, ти хочеш мене розважити ? Мені і справді дуже
кепсько.
– Я ж тобі пропонував …
– Та ні, ні, – перебила я. – Ти краще … розкажи мені казку. Ти ж, напевно, їх багато знаєш.
– Ну, звичайно. Ми, коти, – найкращі в світі казкарі.
– І хвальки.
– І хваль … е, ти чого ?
– Та я нічого. То ти розкажеш мені казку ?
– Тобі про кого ? Про котів чи про людей ?
– Та можна і про котів, і про людей. Яку хочеш.
Кіт трохи подумав і почав.
– Це було дуже давно, коли ще не було ні радіо, ні кіно, коли ще люди ходили пішки, і
були розумнішими кішки. Отоді на землі жив здоровенний кіт, якого і світ не бачив. І того
кота Левом називали.
– Так це ж не кіт, – заперечила я, – це лев. Він в Африці живе. Це цар усіх звірів.
– Не перебивай. Така мудра ! А чи ти знаєш, що лев – це справжнісінький кіт, тільки дуже
великий. Ми з ним родичі.
– Ну, добре вже, добре, розказуй.
– Так оце той лев жив у наших лісах. Та то не біда, нехай би собі жив, всім місця
вистачить. Але той лев був дуже кровожадний. Від його реву тремтіли всі лісові мешкан-
ці, а також люди, що жили в селі поблизу. Кожного дня той лев кого-небудь з”їдав. Лісові
звірі кидали обжиті місця і перебиралися в сусідні ліси. Тоді лев почав слати посланців у
село і вимагати для себе то ягня, а то теля. Справжнісіньке лихо було з тим левом. І хоч би
тобі один мисливець знайшовся, щоб з ним упорався або принаймні, щоб трохи його
налякав. Бачачи з боку людей таке боягузство, лев зовсім знахабнів. Він став підходити
зовсім близько до села, і пастухи вже боялися худобу на пашу виганяти, а батьки

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 4 =