Кортилася торба

5.
– То я вчинив зле ?
– Ну, як тобі сказати … Для мене – то добре. Хто ж відмовиться ще трохи пожити ? Але
для декого, як, приміром, для Улянки …
– А ви й про Улянку знаєте ?
– А що ж тут знати ? Улянка чи Тетянка – однаково. Вона жила, а тепер …
– Але ж час мине – і всі вони знову житимуть. Треба тільки трохи почекати.
– Ні, хлопче. Все має йти за законом життя. Не можна його міняти на свій розсуд. Не
можна переводити стрілки того годинника, як кому заманеться. Іди і зроби все, як було.
Але не перестарайся, щоб чиєсь життя не обірвалося хоч на день раніше. Іди і постав усе
на своє місце.
– І вас тоді не буде ?
– Не буде. Нічого не поробиш. Такий закон життя, не нами придуманий. Що вдієш ?..
Попрощався Дивосвіт зі своїми батьками, ледве стримуючи сльози. Він знав те, чого
не знали вони. Довго бродив по селу, насолоджуючись своєю молодістю і силою. А потім
пішов у свою комірчину. Добре, що вона, видно, і колись була, тільки нова та ошатніша.
Вночі, коли всі поснули, став Дивосвіт переводити стрілки годинника вперед та
вперед. І все дивився на себе в дзеркало, боячись забігти наперед, бо так міг ненароком і
своє життя обірвати раніше від свого часу. Бо хто це знає, скільки там у нього попереду
залишилося …
От вже голову йому вкрила сивина. Ось вже він постарів, помарнів.
– Стоп, – сказав сам собі, – того для я саме розірвав ненароком свою чумарку, так і не встиг
її зашити. Ось вона, та дірка. Значить, я повернувся у той самий день.
Потім Дивосвіт з жалем розібрав того незвичайного годинника на дрібні частинки і
розкидав їх у різні місця, аби комусь колись не прийшло до голови повертати життя назад.
Нехай тече своїм плином.
А вранці хтось постукав у двері його комірчини. Це була … Улянка.
– Дідусю, – по-змовницьки притишено спитала дівчинка, – ну, як там той годинник ?
І дві її кіски здивовано застрибали на голівці.
– Який годинник ? – вдав, що не розуміє, Дивосвіт.
– Ну, той, старовинний.
– А-а, той … знаєш, нічого у мене не вийшло. Там такий вже мотлох.
– Шкода, – розчаровано зітхнула дівчинка. Це було б так цікаво.
Прокидалося село. Життя йшло своїм чередом, як і мало йти.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × three =