Зачерпніть води в долоні!

Де ви, відважні діти України?
Поснули? Мовчите… Мовчіть, терпіть!
Бодай заціпило! В яку лиху годину
Земля родила вас – о кров і піт?!
Глухі не чують стогону народу.
Німі, хоч чують… чують та мовчать,
Невольники лиш мріють про свободу.
Не слухають, як предки їх кричать.
Не чують, як ридають мертві душі,
Понад Дніпром блукаючи вночі.
До помсти кличе нас Мар’яна з Буші,
І точить Гонта праведні мечі.
Прокидайся, нескорена й горда,
Рідна Земле, готуйся до бою!
Ми поборем вселюдського ворога
Або разом загинем з тобою.
Ні, не згинем, не можемо згинути,
Бо безсмертні Дніпрові пороги.
Та й чи може Господь нас покинути,
Зупинити посеред дороги?
Заспівай нам, кобзарю, історію,
Бо вона в твоїй пісні та думі.
А кумири, що ми собі створюєм,
Хай зникають в Дніпровському шумі.
Бо привезені ідоли нащо нам?
Маєм землю свою і державу.
Бо народ мій поклониться пращурам
І згадає козацькую славу.
Заспівай же нам, сивий мій соколе,
Про колишнє і про сьогоденне.
Хай же пісня струною високою
Синь небесну торкне за стремено.
Ми нічого не робимо зопалу,
В нас доволі і розуму, й сили.
Воскресили історію з попелу,
Україну свою воскресили.

СЛОВО ПРО АВТОРА
Кожна людина має свій зірковий час. Він настає не тоді, коли його чекають, а тоді, коли все зроблено для його настання. Потрібні великі зусилля, щоби заслужити зіркову годину, а основне – терпіння, милосердя і велика любов. Тетяна Фролова у другій збірці “Виклик долі” писала: “Очевидно, за моє терпіння Бог мені, сліпій, послав прозріння…” Тоді вона ще не була впевнена, що почалася щаслива смуга у її житті, і що, дійсно, за її терпіння Бог пошле їй винагороду.
За довгі роки надто виснажливого і мужнього життя у Тетяни зібралося безмір невисловлених почуттів, болів… І вулкан вибухнув. Талант, про який і ніхто досі не відав, спалахнув, заструмився. Кратер його не згасає, він нуртує. За три роки маленькими гарячими потічками розтеклися по світу Тетянині душевні діти-вірші – три збірочки. Скільки у них вкладено прекрасних, задушевних слів, дум! Вони потекли до людей, щоби зцілювати їхні душі, розраджувати і втішати…
Доля подарувала Тетяні і друга, того, котрий допоміг їй повірити у свій талант, в особливе призначення. Лайош Молнар окрилив поетесу, вселив впевненість у перемогу над світом сірості і бездіяльності. Саме завдяки наполегливості вірного однодумця, незрячого кобзаря, вірші Тетяни Фролової стали відомі багатьом шанувальникам відвертої, чистої поезії. Тож, коли жінка має таку підтримку, коли любить і кохана, тоді ніякі сили не в змозі перешкодити розбивати задубілі серця, долати кар’єристичні канони. І коли таланту допомагає одухотворена, наполеглива людина, то цей вогонь розгорається потужніше і шле своє тепло і любов іншим…
Тетяна Фролова за три роки з невідомої жінки, вчительки літератури і мови у школі незрячих перетворилася у народну поетесу. І не тільки тому, що її поезія просякнута думками простого народу, але й тому, що її слово звернене до цього народу, звідки вона родом. Її поезія стала народною ще й тому, що слово її закликає, хвилює, воно сповнене тих почуттів, якими живе чесна і лірична душа. Це слово не тільки у збірочках, воно звучить на сцені, у піснях, котрі читають і співають Тетяна і Лайош перед глядачами. А коли слово поета у серцях людей, коли поет несе його у маси, то чи можна заперечити, що це не народна поетеса?
Тетяна Фролова – велика патріотка України. І це не голослівно. Це відчувається у кожному вірші, у висновках, які витікають зі змісту поезії. Вона любить свій край, його минуле, сучасне, любить за красу полів і лісів, за пережиті роки поневолення, вона вірить, що тільки справжні українці врятують край від загибелі. Поетеса любить любов’ю дочки – ні за що і за все, вона не шукає вишуканих слів, але ця любов вислизає з контексту кожного зболеного вірша. Вона не ганьбить край, українок, але боляче переживає наші приниження і вади. У її поезії стогоном пролягає заклик до дії, до віри, любові, до самозречення заради Батьківщини… То що ж може бути сильніше за слово поета?
Якої б теми не торкалася поетеса, усе у неї проходить крізь призму непокірного серця, котре боляче сприймає довкілля, жагуче прагне злагоди і гармонії. Неспокій, переживання авторки пекельно лягають у рядки, котрі вона вибиває шрифтом Брайля. Кожну тему, кожен вірш вона виношує, мов дитя, щоби потім пустити у світ, розбудити його, сколихнути, зачарувати…
Четверта збірка поезій “Зачерпніть води в долоні” – вагомий доробок поетеси. Почитавши його, розумієш, який світ багатогранний і таємничий! Скільки ще незвіданого і загадкового заховано у кожному слові, у глибинах людської свідомості!
Хочеться, щоб цей творчий запал, оцей поетичний кратер вивертав все нові та нові полум’яні вірші, щоби вони, загартовані у серці мужньої, ласкавої, доброї, веселої жінки, заворожували заснулі серця, щоби вони заліковували душевні рубці, розвіювали тривоги і відчаї, вселяли надії на час, який безумовно настане після сірих буднів… Твори Тетяни Фролової вчать любити, розуміти і людей, і дітей, вчать бережливіше ставитись до сокровенних куточків душі інших. На прикладі свого життя авторка показує, що можна здолати будь-які перешкоди, якщо є чисте серце, чисті помисли і чесні дії…
В одному зі своїх віршів, присвяченому Тетяні і Лайошу, я запитувала: “Хіба можна сміятися, коли серце плаче?.. Хіба можна писати й складати вірші, тим паче, коли затуманені очі й людина зовсім не бачить?”… І знаючи Тетяну, її творчість, відповідала:” Можна, коли ти мужня… Можна сміятися., коли душа співає… Можна над світом зрячим голосно заспівати, щоби цей світ побачив, яка у незрячих вдача!..” І Тетяна з Лайошем це довели протягом трьох років. Я вчуся у них мужності, впевненості, терпіння. І часто розповідаю іншим про двох творчих талановитих людей, мужніх і красивих душею, котрі творять живу поезію, йдуть з чистою, мов сльоза, краплинкою нектару до людей, засівають зерна правди і любові. Вони не байдикують, вони творять. І, мов годинник, постійно і наполегливо працюють. А за усі старання, за натхнення, за талант, невтомність Бог посилає нові творчі злети і незгасиму любов до тих, кому присвячені вірші.
То дай же Боже Тетяні Фроловій, щоб не висихала народна духовна криниця її поезії, котра живить цілющою водою наші зневірені і змурдовані душі!…
Ірина Цельняк

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twenty + four =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.