ВОРОЖКА

– Поворожи мені, бабусю,
Скажи всю правду без жалю,
Хоч знати я її боюся,
Та я люблю, повір, люблю.
До самозречення, до крику,
До божевілля, до плачу.
Відкрий же таїну велику,
Я маю гроші, заплачу.
Ніколи я не ворожила:
Завжди вважала, що то гріх.
Та вже було мені несила,
Й прийшла я потай від усіх.
У серці й голосі тремтіння.
Ворожка тихо: “Ні, дитя,
Твоє даремне ворожіння,
Твій ворожбит – саме життя.
Тобі я не скажу нічого,
Бо ворожити – то не мед.
Ні доброго, ба, навіть, злого
Не треба знати наперед.
Живи собі так, як живеться,
Себе даремно не тривож.
Якщо є зло – воно минеться,
Добро, на жаль, мина також.
Все суєта, дитино мила,
Нікому кривди не роби.
Якщо когось вже полюбила,
То і люби, то і люби.
Тож неодмінно, моя доню,
На все життя запам’ятай:
Ти наперед про свою долю
Ні в кого більше не питай”.

ІЗ ЩОДЕННИКА ЮНОСТІ

***
Прости, я згарячу, здається,
Сказала те, чого не слід…
О, кляте серце, все ще б’ється.
А в нім, бач, полум’я – не лід.
Здається, ти лишивсь єдиний
З мого минулого. Мені
Ще залишилися хвилини
Надіятись і пестить в сні
Твоє волосся кучеряве.
Розбий же залишки надій,
Живи лише в моїй уяві,
В дівочій пам’яті моїй.

ЗАЛИШ МЕНЕ

Хіба тобі не все одно,
Чи я сумна, чи я співаю?
О, це вже я, запевне знаю:
Тобі не люба я давно.

Та тільки болю не тамуй,
Бо тим лише поглибиш рану.
Не муч її, залиш Тетяну,
Сказавши: “Хочеш, посумуй.

А надокучить, то збагнеш:
Сльозами щастя не вернути“.
Благаю я: залиш мене,
Весь відчай болю дай збагнути.

***
Ти завжди зі мною. І навіть тоді,
Коли я зовсім одна.
Зі мною у щасті, зі мною в біді,
І в дійсності, і у снах.

То осінь чи літо, весна чи зима,
Та лихо мене не спіткне,
Бо знаю, бо вірю, що я не сама,
Бо ти бережеш мене.

ПОВЕРНИ

Збагни, мій любий, все проходить згодом,
А смуток мій чомусь в душі осів,
І не знайшовся поки лицар жоден,
Аби від смутку душу увільнив.

Ні, не знайшовся…Я й не жду, бо знаю,
Що ждати марно. Те що вже пройшло,
Назад роки ніколи не вертають,
Як воду не вернути в джерело…

Ти поверни мені мій світ дівочий,
І мрії поверни, що не збулись,
Ти поверни травневі тихі ночі,
Бентежні і тривожні, як колись.

ТО НЕ ЛЮБОВ

То не любов, то лиш шалений пал,
То лиш весняна повінь дзвінкострунна,
То невгамовний і невпинний шквал.
А в ньому – я, всесильна, гарна, юна.

Чи заперечить спробував би ти?
Моє всевладдя і моє всесилля?
То спробуй хоч на хвильку відійти,
Повернешся до мене знову ти,
Як знов до берега вертає пінна хвиля.