ЗИМОВА КАЗКА
Казка до весни
Зимовий вечір став на поріг. Бабуся Тетяна виплітає онукові теплі шкарпетки, щоб
було тепленько його маленьким ніжкам – зима… Онук Юрасик – ось він, тут-таки.
Натомився, набігався за день. Тепер пригрівся біля бабусі – відпочиває. І точаться між
ними щирі розмови, як то звичайно між бабусею і онуком.
– Бабусю, а коли зима закінчиться? Чи довго ще лежатиме сніг?
– О, Юрасику, зима щойно лише почалася. При доброму морозі сніг лежатиме аж до
весни. А хіба тобі зима вже набридла? Ти ж любиш санчата, ковзани. А вчора он якого
сніговика ви гуртом зліпили. Гарний сніговик.
– Зиму я люблю. Незабаром Святий Миколай ходитиме, а там – Новий рік, Різдво,
коляда… А там після Різдва нехай би відразу й весна прийшла.
Бабуся засміялася.
– Всьому, онучку, свій час. Буде й весна. А зараз треба насолоджуватися зимою. У
неї є також свої принади.
– Бабусю, а до мене прийде Святий Миколай?
– Ну, якщо будеш чемний, то прийде, ти ж знаєш.
– А я ж чемний, правда? А ту вазу я ненароком розбив.
Хлопчик опустив очі.
– Ну… що розбив – це нічого, буває. А от чому не сказав?
Юрасик ще більше знітився.
– Ну… Вас тоді не було, мами також не було. А таткові сказати я боявся. Але я
більше так не буду.
– Що не будеш? Розбивати вазу чи приховувати свої кепські вчинки?
– І розбивати не буду. Я ж сказав, що ненавмисне. А якщо вже так трапиться, то я
розкажу.
– Добре, Юрасику. А зараз лягай вже спати. Вже час.
– А казку?
– Казку? Ну, гаразд. Яку тобі?
– Якусь таку… зимову, бабусю. І довгу-довгу. Аж до весни.
– Ну, мій хлопчику, така довга казка й набриднути може.
– Ні, бабусю, ні, не набридне.
– Гаразд. Але краще я розкажу тобі не одну казку, а декілька: сьогодні, завтра…
– І аж до весни?
– Ну, гаразд. До весни.
– О шкода, що мої друзі тих казок не слухатимуть. Ті казки у Вас, бабусю, завжди
такі цікаві. Шкода, що я один їх слухаю.
– А ми от що зробимо: зо три казочки запишемо у книжечку. Твої друзі та й інші
дітки зможуть їх прочитати. А хто ще не вміє читати, тому зможе прочитати братик чи
сестричка, татко чи матуся.
– Або бабуся.
– Може й бабуся.
– Це добре. Я такий радий. Ну, вже, будь ласка.
– А ти ручки помив? Зубки почистив?
– Так, так, бабусю.