ВЕСНЯНА НІЧ
Весняна ніч п’янила солов’ями,
Шаліло серце, рвалося кудись,
Ішла весна зеленими гаями,
А місяць зачудовано дививсь.
Нарциси мліли в місячному сяйві
І їх голубив легкий вітерець.
Збагнули зорі, що вони тут зайві,
І заховались місяцю в вінець.
З тобою ми уперше тут зустрілись.
І все було, як перший раз бува.
Серця обох коханням розгорілись –
І погубили ми усі слова.
В одне злились солодкі наші губи,
І часу нам ніхто не рахував.
Сміявся місяць з нашої розгуби
Й цікаві зорі у рукав ховав.
ЛЮБОЩІ
Зорювала ніч на тихім плесі,
Цілувалась з місяцем до ранку.
І не знали зорі в піднебессі,
Де знайшов він отаку коханку.
А під ранок заспівали птиці,
Ніч пішла за обрій спочивати.
Місяць опустив свої зіниці,
День покликав господарювати.
Цілий день були вони не в парі,
Цілий день були вони далеко.
Закривали небо чорні хмари,
І до втоми працював лелека.
Потім знову висіялись зорі,
Місяць посміхавсь, чекав на милу.
Ніч зійшла у чімсь такім прозорім,
Ніжним пахом світ заполонила.
Землю всю пройняв незнаний трепет.
Соловейка спів їм не завадив.
Тільки вітер чув коханих шепіт,
Він берізку обнімав і гладив…
Та журивсь король нічного неба,
Що весняні ночі геть короткі.
Щойно стрілись – вже прощатись треба.
А які ж то любощі солодкі.
ХОДИТЬ ЛІТО
ХОДИТЬ ЛІТО
Посумуй зі мною, вітре,
щось так тужно на душі.
Ходить літо, ходить літо,
пригинає спориші.
Ходить тернами й полями,
і по лісі, і садком,
і натомлені селяни
косять трави холодком.
Доспіває жито в полі,
і проса, і пшениці.
Буде нам всього доволі,
лиш би впорались женці.
Ходить літо, ходить літо,
через гречку навпрошки
і на землю розігріту
сипле яблука й грушки.
Набирай собі в кишеню,
чи в поділ, чи в фартушок,
повну пазуху чи жменю
теплих яблук та грушок.
РЯТУЙТЕ РІЧКУ
Вмирає річка від сміття і бруду.
Заледве диха. Сльози – не вода.
Не має сили закричати люду:
– Рятуйте, люди, бо мені біда.
Рятуйте, бо пропаду, бо загину,
бо сліз до моря вже не донесу.
Кричи хіба на всеньку Україну,
щоб хтось порятував твою красу.
– Я ж Вас втішала, я ж для Вас співала,
як диво, розливалась навесні.
Я ж ваших внуків і дітей купала,
качки і гуси плавали в мені.
І плаче річка, вже не плаче, хлипа.
Ніхто не чує вже того плачу.
Її втішає лиш старезна липа,
що також натерпілась досхочу.
НІХТО ПРО ЗИМУ ДУМАТИ НЕ ХОЧЕ
Спливає липень. Середина літа.
Ще так спекотно, ще така теплінь.
І дощ, і сонце в зелень перелито,
Сміється ніжна неба голубінь.
Ще так далеко до зими і снігу.
Про холод ще і думати не слід.
Життя бере бар’єр, немов з розбігу,
Й відпочива собі на схилі літ.
І трохи сумно, що спливає літо,
І трохи лячно, що прийде зима.
І пада плід на землю розігріту.
Назад в природі вороття нема.
Так безтурботно молодість хлюпоче.
Не зупиняймо той щасливий час.
Ніхто про зиму думати не хоче.
Вона сама подумає про нас.