ПОДАРУНОК ВІД СВЯТОГО МИКОЛАЯ

В одному місті жив собі чоловік. Ні родини в нього не було,
ні дітей, а лише саме багатство. А що того багатства в нього
було – не міряно, а що вже тих грошей в нього було – не лічено.
Жив собі та й жив і думав, що завжди йому так буде. Та мав той
чоловік одну біду: був він страшенно скупий. А якщо добре
подумати, то не одну біду мав, а цілих три, а може й більше, бо,
окрім того, що він був скупий, мав ще й зле серце і черству
душу. А декотрі люди казали, що душі у нього і зовсім не було.
Ніколи він не пожалів ні пса бездомного, ні злидаря
безхлібного. Ото жив він собі так і казав:
– От який я багатий. Що мені ті люди, коли вони бідніші від
мене? І посміхався спогорда.

Зима цього року видалася люта. Хурделиця трусила
снігами, видуваючи з убогих хат останнє тепло. Мороз був
такий, що у сміливців, котрі наважилися надвір вийти, аж
сльози з очей витискав. Саме в тупору Святий Миколай по
світу ходив, додивляючись, хто з дітей залишився ще без
подарунка, прислухаючись до дитячих думок і бажань.
– Ніби всіх обійшов, – задоволено сказав сам до себе Святий
Миколай.
– Всіх дітей обійшов і всі подарунки розклав. Жодного не
залишилося.
Аж дивиться – дівчинка маленька біля вікна сидить, у
сніговицю заглядає.
– Ай-ай-ай! Це ж вона мене виглядає. Бідна сирітка, що в
наймах у багатих людей служить. Як же це я її без подарунка
залишив? – Бідкався Добрий дідусь. – Старий, видно, став. Що
ж робити? І, як на лихо, всі подарунки закінчилися. А дівчатко
чекає. Вірить, що я прийду. Бач, як у віконце дивиться. Зайду-
но я он до того багатія, попрошу щось у нього для тієї сирітки.
Та й постукав у ворота.
– Хто там? – питає багач.
– Та то я, перехожий один. Пустіть погрітися.
– Ще чого! Вештаються тут всякі…
– Пусти, чоловіче добрий, бо замерзну.
– То й замерзай. А мені що до того!
Тут Святий Миколай вже більше не чекав, бо він і сам міг у
дім увійти, не потребував чиєїсь допомоги. Бо як же він інакше
дітям подарунки під подушки розкладав би? Став Святий
Миколай перед тим чоловіком та й каже:
– Я – Святий Миколай. Прошу у тебе щось для бідної
сирітки. Не може ж вона залишитися без подарунка.
– Мені однаково, хто ти такий і як тебе звати. Мені
байдуже, чи ти святий, чи грішний. Багатство моє таке велике,
що я можу ні з ким не рахуватися. Я наймогутніший, бо я –
найбагатший. А найбагатший я тому, що у своєму житті я ще
нікому нічого не дав.