І бабуся поцілувала свою добру онучку. Отаке придумала
дівчинка Даринка.
– Бабусю, бабусю, а що мені придумати для Святого
Миколая? Я теж хочу йому подарунок приготувати. Жаль, що я
в’язати ще не вмію. І вишивати також.
– Не сумуй, Даринко, ще навчишся. Ще трошки підростеш –
і неодмінно навчишся.
– Навчуся, бабунечко. Але, зараз, тепер що я подарую
Святому Миколаєві?
– А ти намалюй йому щось.
– О, добре. Тільки що ж йому намалювати? Я ж не знаю, що
любить Святий Миколай.
Дівчинка на хвилинку задумалася, а потім радісно
вигукнула:
– Я знаю, знаю, що йому намалювати. Я намалюю кошик з
квітами. Квіти всі люблять. Кругом зима, скрізь сніг, а тут
квіти. Правда, бабусю, гарно буде?
– Правда, моя дитино, – сказала бабуся і чомусь зітхнула.
– Бабусю, а чому ви зітхаєте? – стурбовано запитала
дівчинка.
– Це я просто згадала, як я колись теж малювала Святому
Миколаю кошик з квітами.
– І що, бабунечко? Він зрадів?
– Не знаю, – посміхнулася бабуся. – Я спала і не бачила, як
Святий Миколай приходив. Я довго боролася зі сном, а потім
таки заснула.
Посмішка у баби Марії добра така, лагідна. Коли
подивишся на таку посмішку, то подумаєш, що та людина
нікому і ніколи не зробила і не зробить ніякої кривди.
Даринка взялася за малювання. У хаті відтепер було тихо.
Тільки кіт муркотів, тільки бабусин клубочок крутився в
решеті. Та ще дівчинка час від часу гукала:
– Бабусю, подивіться, чи добре так буде?
Малюнок вдався на славу. Квіти були, як живі, здавалося,
що вони пахли.