цукерки… Раптом вона згадала, що припасла торт з морозива: думала сусідчиних онуків пригостити. Цей торт найбільше прийшовся дівчинці до смаку.
Стала жити у тітки Насті її незвичайна крижана дівчинка. Сусідки тільки плечима знизували: мовляв, щось тут не те… Не може ж такого бути!..
А Оленка метушилася по хаті, бралася за віник, витирала пилюку. Лише до кухні мати її не підпускала – боялася, щоб не розтанула. Та ще… хотіла Оленка квіти в вазонках підлити, а вони померзли. Зате любила милуватися дівчинка візерунками, що їх малював на вікнах мороз. Вона й сама вміла малювати такі візерунки, але спостерегла, що тітка Настя від того чомусь смутилася. Час збігав, і все більше журилася тітка Настя.
– Це ж і весна вже не за горами… Почала вона думати та потихеньку у людей питати. І таки дізналася, що в лісі за болотом живе стара чаклунка. Вирішила піти до неї. Болото замерзло, так що перейти його було не важко. Важко було знайти серед хащів маленьку хатинку старої чаклунки, точнісінько таку, в якій живе казкова Баба Яга. Але чаклунка на Ягу була зовсім не схожа. Привітна, лагідна.
– Знаю, за чим прийшли, – ще з порога сказала чаклунка. – Але я нічого не можу для вас зробити.
– Ну невже-таки нема ніякого способу перетворити її на звичайну дівчинку?
– Є такий спосіб, але він нелегкий.
– Який? Я на все згідна, бо я вже встигла її полюбити. Я не хочу її втрачати, але я знаю, що весна в мене її забере. Я завжди так любила весну, так її чекала. А тепер я її боюся.